Суд Тенеріфе: Власників апартаментів не можна примушувати продовжувати договори

Суд на Тенеріфе ухвалив важливе рішення: місцеві туристичні закони не можуть змушувати власників туристичних апартаментів продовжувати договори на їхню експлуатацію. Суддя Даніель Педро Аламо Гонсалес з Арони постановив, що власники мають право самі вирішувати, з ким і на яких умовах укладати угоди. Це рішення чітко розмежовує цивільні та адміністративні правовідносини.

Суд відхилив позов компанії, яка керує туристичними об'єктами. Ця компанія вимагала примусово продовжити договір оренди та повернути нерухомість до своєї системи управління. Свої вимоги компанія обґрунтовувала туристичним законодавством Канарських островів та ідеєю про "єдиний об'єкт експлуатації".

Спір виник через те, що двоє власників (які мали право користування квартирою в Адехе) відмовилися продовжувати договір з цією компанією. Компанія-позивач стверджувала, що така відмова суперечить місцевим правилам, які, на її думку, забороняють власникам використовувати нерухомість не для туристичних цілей. Також компанія вимагала прибрати замок, який заважав їй отримати доступ до квартири.

Адвокати Наталі Занолі та Карлос Суріта, які захищали чотирьох власників квартири (двох, що мали право користування, і двох, що мали лише право власності), заперечили проти позову. Вони наголошували, що немає жодних законних чи договірних підстав для примусового продовження угоди або для того, щоб зобов'язати власників тримати нерухомість у системі єдиного туристичного управління. Їхній захист базувався на принципі свободи договорів, чіткому розмежуванні між адміністративним та приватним правом, а також на тому, що "голі власники" не є належними відповідачами у цій справі.

Адвокати пояснили, що жоден закон не зобов'язує сторони залишатися в договірних відносинах після закінчення терміну угоди. Крім того, продовження, якого вимагала компанія, не було прописано в початковому договорі, тому його примусове нав'язування суперечило б цивільному праву. Вони підкреслили, що хоча місцеве туристичне законодавство може стосуватися компанії-експлуатанта з адміністративної точки зору, воно не може змінювати цивільно-правові договори, укладені між власниками. Захисники також зазначили, що квартира відповідачів є окремою зареєстрованою одиницею в туристичному комплексі, а не частиною компанії чи неподільної готельної структури. Отже, не можна скасувати юридичну самостійність кожної нерухомості та свободу її власників укладати договори.

У своєму рішенні суддя чітко розмежував цивільні договірні зобов'язання та можливі адміністративні наслідки за недотримання місцевого туристичного законодавства. Він наголосив, що адміністративні норми не можуть змінювати договірні відносини, які сторони вільно встановили між собою. Суд підтвердив, що немає жодного положення, яке б зобов'язувало продовжувати договір або заважало власникам розірвати угоду проти їхньої волі.

Суддя також зазначив, що не можна виправдовувати вимогу, щоб усі договори мали однакові умови під виглядом "загального зобов'язання". Це суперечило б самостійності кожної угоди та свободі договорів кожної зі сторін. Він додав, що оскільки цей позов є цивільно-правовим, він має регулюватися нормами приватного, а не адміністративного права, і жодних адміністративних питань, які б впливали на вирішення спору, не виникало.

Суддя підсумував: хоча туристичне законодавство є обов'язковим, його не можна використовувати для скасування основних умов цивільного договору. Він розрізняє цивільний договір та адміністративні порушення, які мають вирішуватися різними шляхами, не змінюючи при цьому суті договірної угоди.

Юридичні джерела підтвердили, що компанія-позивач подала апеляцію на це рішення суду.