Джорджіана Гоутон: як забута художниця змінила історію абстракціонізму
Постать британської художниці Джорджіани Гоутон, яка створювала абстрактні роботи за пів століття до Кандінського, змушує мистецтвознавців переглянути усталену історію абстракціонізму.
Історія сучасного мистецтва потребує переосмислення після того, як світ знову відкрив для себе постать Джорджіани Гоутон. Завдяки публікаціям у британських виданнях, як-от The Guardian та The Sunday Times, ім’я цієї художниці повернулося із забуття. Це відкриття не лише відновлює спадщину мисткині, яка народилася у 1814 році в Лас-Пальмас-де-Гран-Канарія, а й ставить під сумнів усталену хронологію абстракціонізму. Виявляється, Гоутон створювала абстрактні роботи ще за пів століття до того, як Василь Кандінський сформулював свої теорії кольору та форми.
Аналіз понад 150 акварелей художниці показує, що вона відійшла від фігуративного живопису, який домінував у XIX столітті. Гоутон походила з родини британських торговців і почала шукати власну візуальну мову після смерті сестри Зілли, коли захопилася вікторіанським спіритизмом. Вона вірила, що під час малювання її рукою керують вищі сили. Цей підхід пояснює незвичні для того часу спіралі та космічні структури в її роботах, які сьогодні детально вивчають у Галереї Курто.
Життя Гоутон було сповнене труднощів. У 1871 році її виставка в Лондоні зазнала фіаско, що призвело художницю до злиднів. Після її смерті у 1884 році роботи вдалося врятувати завдяки тому, що їх перевезли до Спілки вікторіанських спіритуалістів у Мельбурні. Саме звідти вони згодом повернулися у світовий мистецький простір. Відомий арткритик Вольдемар Янушчак назвав її творчість поворотним моментом, який змушує переписувати підручники з історії мистецтва.
Про її життя відомо небагато: вона здобула академічну освіту у Франції, жила на Мадейрі та захоплювалася фотографією, зокрема знімала острівні пейзажі. Наприкінці життя вона навіть займалася «фотографуванням невидимих явищ», що цілком відповідало її містичному світогляду. Історія Джорджіани Гоутон — це яскравий приклад того, як жінки-митці роками залишалися в тіні, а їхній внесок у мистецтво ігнорувався. Нинішня переоцінка її творчості нарешті виправляє цю історичну несправедливість.