Тріумфальне повернення Pumuky: альбом "No sueltes lo efímero" серед найкращих 2025 року

Відомі музичні видання, такі як Rockdelux, MondoSonoro, Muzikalia, Hipersónica та CrazyMinds, вже включили «No sueltes lo efímero» (Keroxen 2025) – п'ятий альбом канарського гурту Pumuky – до списку найкращих альбомів 2025 року. Отже, після десятирічної перерви у випуску повноцінних альбомів, повернення гурту стало не лише очікуваною подією, а й справжнім тріумфом.

Брати Хаїр та Ное Раміреси є засновниками гурту з 2003 року. Цього разу для альбому, який приніс їм такі чудові новини, до них приєдналися нові музиканти. Хаїр Рамірес радіє, що гурт потрапив до головних чартів країни, адже, як він нагадує, «це може бути способом заявити про себе». Він пояснює: «Сьогодні це справді складно, коли щомісяця виходить стільки музики і так багато всього відволікає. Зрештою, людям просто важко тебе помітити».

Щоб відсвяткувати таке визнання, Pumuky цими вихідними завершує свій тур останніми концертами. Фінальні виступи відбудуться цієї суботи, 31 січня, у різних залах Андалусії.

«No sueltes lo efímero» був довгоочікуваним проєктом, адже над ним працювали кілька років. Але, враховуючи отримані гарні новини, здається, що тепер час не так сильно тисне.

«Так, справді, це був альбом, над яким ми працювали досить довго, – розповідає Хаїр. – Під час пандемії ми випустили мініальбом «Castillo interior», над яким працювали лише мій брат і я. У той час гурт тимчасово припинив діяльність, але з того моменту ми подумали, що хотіли б знову зібрати групу, щоб мати можливість виступати на великих сценах. Отже, з того моменту і до 2024 року ми відновлювали гурт і починали працювати над новим альбомом з новими учасниками».

– Але тепер вся ця праця отримує визнання завдяки цій нагороді – одному з найкращих альбомів, випущених в Іспанії за останній рік, на думку музичних критиків. Як ви відреагували на цю новину?

– Це була справжня радість, адже завжди приємно, коли твоя творчість подобається іншим. Правду кажучи, це було абсолютно несподівано, оскільки ми на це не розраховували. Ми вже знаємо, як це буває, і дуже важко потрапити в ці списки через велику кількість альбомів, що випускаються нині, і, крім того, ми все ще невеликий гурт. Тож це був дуже великий сюрприз. На цьому етапі нашої кар'єри, коли ми починаємо працювати над якимось новим проєктом, ми робимо це насамперед для себе, тому що для нас музика залишається чимось веселим, способом спілкування з іншими людьми та самовираження, що є для нас головним. Творчість для нас – це своєрідна терапія. Отже, насамперед ми створили цей альбом, тому що ми відчували потребу його створити. А все, що сталося потім, було подарунком. Ми й уявити не могли такої реакції, яку ми отримали.

– Отже, Pumuky створює музику, щоб насолоджуватися самим процесом композиції, не думаючи про живі виступи?

– Для мене творча частина, безсумнівно, найважливіша. Насправді, коли я пишу альбом, я навіть не думаю про те, що мені доведеться колись виконувати його наживо. Ми працювали над цим останнім релізом в умовах невизначеності, тому що на той момент у нас не було звукозаписного лейбла, і ми навіть не знали, чи взагалі ці пісні вийдуть. Тож ми зробили цей альбом, навіть думаючи, що, можливо, ніхто його не послухає. Ось як я зазвичай працюю: я створюю пісні, не будучи впевненим, що їх хтось почує, думаючи, що, можливо, ці треки залишаться для моїх близьких. Але, по суті, я думаю, що це нам допомогло, тому що вийшов альбом, створений без жодного тиску, ми не думали, чи сподобається він публіці, чи буде продаватися. Тож певним чином усе це зробило його більш автентичним і щирим, чого ми б не досягли, якби діяли інакше.

– І як би ви визначили цей альбом «No sueltes lo efímero»?

– Я думаю, що це складний, глибокий альбом. Це зовсім не альбом для першого прослуховування, тому що він не відповідає сучасним музичним трендам. Його не можна назвати модним альбомом, так би мовити. Ми прагнули створити цю роботу насамперед для власного задоволення, і я думаю, що саме це допомогло нам знайти відгук у слухачів. Це те, що ми побачили пізніше – що пісні зачепили багатьох людей.

– З такою довгою кар'єрою, як у Pumuky, на якому місці ви б поставили цю останню платівку?

– Слово «амбіція» зазвичай не є ключовим у нашому підході, тому що насамперед нам подобається робити все з любов'ю. Хоча це також може бути амбітним, особливо коли на творчому рівні ми прагнемо створити щось, що здивує або сподобається насамперед нам самим. Це також дуже складно, тому що я відкидаю багато зі створеного, але не тому, що думаю, що це не сподобається публіці, а тому, що це просто не подобається мені особисто. Тож кожен наш альбом – це вже диво. По-перше, тому що дуже важко випустити альбом, особливо для таких людей, як ми, які мають іншу роботу, сім'ї і майже не мають вільного часу. Отже, сам факт знайти час для такої масштабної творчості – це вже досягнення, хоча правда, що сьогодні випустити альбом непросто для будь-кого.

– Оскільки ви згадуєте, що спочатку ви взялися за цю роботу просто заради композиції та терапії через творчий процес, яке значення для вас мають живі виступи і як проходять презентації цього альбому?

– У нас дещо інше ставлення до живих виступів, тому що це не є нашим головним пріоритетом. Насправді, це не те, що мені найбільше подобається робити. Для мене живі виступи – це спосіб подякувати нашим прихильникам, тому я роблю це з вдячності. З іншого боку, гастролювати сьогодні дуже непросто, але ми подумали, що хотіли б представити цей альбом у клубах, і тому організували тур із дванадцяти концертів на Піренейському півострові та кількох виступів на Канарських островах. Ми почали в червні на півночі і завершуємо цими вихідними в Андалусії. Усе пройшло дуже добре, і ми задоволені, особливо тому, що ми бачили реакцію публіки віч-на-віч і тому, що музика також об'єднує людей, і це приносить велике задоволення. Під час турів ми можемо грати з іншими гуртами, знайомитися з новими людьми та нашими шанувальниками. Тож живі виступи – це поєднання вдячності та продовження цієї музичної пригоди.

– І яким видається 2026 рік для Pumuky?

– Ми вважаємо, що цими концертами ми завершуємо певний етап і не знаємо, що буде далі. Якщо з'явиться цікава пропозиція виступити десь ще, ми її розглянемо, але у нас немає жодних планів на найближче майбутнє. Коли відчуємо потребу знову сісти і писати музику, ми це зробимо, але на сьогодні у нас немає жодних планів на майбутнє. Ми не вважаємо, що успіх цієї роботи змусить нас створювати щось інше, щось більше, ніж те, що ми вже робимо.