Історики розкрили деталі побуту поневолених людей на Канарських островах у XVII–XIX століттях
Іспанські дослідники оприлюднили нові дані про побут та родинні зв’язки поневолених людей на Тенерифе у XVII–XIX століттях, спростувавши уявлення про Канарські острови лише як про транзитний пункт работоргівлі.
Сучасні історики зробили важливий крок у вивченні того, як було влаштоване життя поневолених людей на Канарських островах. Дослідження Паули Барберо з Університету Сантьяго-де-Компостела та Пабло Молехона з Вищої ради з наукових досліджень Іспанії (CSIC), опубліковане видавництвом Університету Саламанки, зосереджується на побуті та родинних зв’язках на Тенерифе у XVII–XIX століттях. Раніше науковці здебільшого вивчали лише економічний бік торгівлі цукром чи людьми, тоді як особисте життя поневолених залишалося поза увагою.
Аналіз нотаріальних записів та реєстрів мешканців показав, що життя поневолених було набагато складнішим, ніж вважалося раніше. Це не була однорідна група: значну частину населення становили діти до 14 років. Гендерний склад також залежав від місця проживання: у селах кількість чоловіків і жінок була приблизно однаковою, тоді як у містах переважали жінки, які працювали домашньою прислугою.
Особливо цікаві дані отримали щодо фортеці Каса-Фуерте-де-Адехе, де працював останній цукровий завод острова. У тамтешніх бараках умови життя були вкрай важкими. Цікаво, що в одному приміщенні часто жили разом поневолені, вільні люди та наймані працівники. Дослідники виявили чимало домогосподарств, якими керували жінки. Вони брали на себе відповідальність за виживання великих родин, попри те, що статус раба тоді зазвичай передавався від матері до дитини.
Це дослідження доводить, що Канарські острови були не просто транзитним пунктом на шляху до Америки. Тут сформувалася особлива модель рабства, що поєднувала риси міського кріпацтва та жорсткої плантаційної системи. Володіння рабами було для місцевої еліти — духовенства, військових та торговців — не лише способом заробітку, а й показником високого соціального статусу.
Хоча випадки звільнення з рабства траплялися, вони були радше винятком і залежали від волі власника або багаторічних особистих стосунків. Більшість людей залишалися в рабстві все життя. Ця система почала занепадати лише у XVIII столітті, а остаточно зникла у першій половині XIX століття, завершивши довгий період, коли рабство було невід’ємною частиною економіки та суспільства Тенерифе.