Суд на Тенеріфе виправдав чоловіка у справі про насильство: недостатньо доказів

Суд на Тенеріфе виправдав чоловіка, якого звинувачували у тривалому сексуальному насильстві. Цей випадок показує, наскільки суворо в іспанських судах дотримуються принципу презумпції невинуватості. Рішення суду, про яке стало відомо на початку цього року (після розгляду справи в середині минулого червня), було ухвалено попри те, що ймовірна жертва – доросла людина з інтелектуальними порушеннями та 66% інвалідності.

Суд вирішив, що доказів, які надала сторона обвинувачення, недостатньо, щоб спростувати невинуватість чоловіка. Обвинувачення базувалося переважно на заяві потерпілої, яку доповнювали непрямі свідчення родичів та висновок судово-психологічної експертизи. Однак судді помітили значні розбіжності у свідченнях ймовірної жертви. Вони оцінювали їх за критеріями, встановленими Верховним та Конституційним судами.

У судовому рішенні зазначено такі недоліки: значні розбіжності у розповідях потерпілої, її початкова відмова давати свідчення поліції, неточність у хронології подій та відсутність об'єктивних доказів, які б остаточно підтвердили її слова.

Важливим фактором для суду стала історія цієї заяви. Після першого звинувачення у січні 2018 року потерпіла за кілька днів відкликала його, заперечуючи факти та пояснюючи їх впливом третіх осіб. Заява була подана повторно через три роки, у 2021 році. Це співпало з розривом стосунків між обвинуваченим та матір'ю потерпілої. На думку суду, це викликало обґрунтовані сумніви щодо мотивів.

Адвокат обвинуваченого, Антоніо Перера, наполягав на невинуватості свого клієнта. Він стверджував, що звинувачення виникли через сімейні конфлікти та давні суперечки з родиною колишньої партнерки його підзахисного. Захист також згадав про попередні заяви цієї ж родини щодо ймовірних тілесних ушкоджень, які згодом були закриті. На думку адвоката, це вказувало на вороже ставлення.

Свідчення близьких людей, замість того, щоб посилити обвинувачення, виявилися суперечливими та здебільшого непрямими. Навіть єдиний свідок, який заявляв, що був присутнім під час подій, допустив значні розбіжності. Він визнав, що не проживав за вказаною адресою в період, коли нібито відбувалися зловживання. Висновок судово-психологічної експертизи також не містив достатньо об'єктивних даних, щоб винести обвинувальний вирок без інших доказів.

Таким чином, судді дійшли висновку, що недоведеність інкримінованих фактів та їхня суперечливість викликали обґрунтований сумнів. Згідно із законом, такий сумнів трактується на користь обвинуваченого, тому було ухвалено виправдувальний вирок.