Експедиція Лаперуза: від Тенерифе до зникнення в Тихому океані

Коли король Франції, Людовик XVI, доручив мені очолити велику експедицію Тихим океаном, щоб вивчати там усе – від географії до економіки, зі мною вирушили близько 200 людей. Серед них були троє вчених-натуралістів, астроном, лікар і троє художників.

Ми відпливли з французького порту Брест 1 серпня 1785 року на двох фрегатах – "La Brújula" та "El Astrolabio". Це були справжні плавучі лабораторії, адже їх обладнали за останнім словом техніки.

19 серпня 1785 року ми дісталися до Санта-Крус-де-Тенерифе. Перед цим ми ненадовго зупинилися на Мадейрі. Там нас зустрів генерал-губернатор Канарських островів, маркіз де Брансіфорте. Він був дуже привітним і дружнім до нас.

Ми встановили обсерваторію біля пристані, щоб перевірити наші морські годинники на обох фрегатах і налаштувати їх за астрономічним часом. Також ми спостерігали за широтою і довготою. Під час зупинки ми завантажили на кожен корабель по 60 бочок вина. Воно було значно дешевше, ніж на Мадейрі – 600 ліврів за тонну (4 бочки) проти 1300 ліврів. Оскільки все це зайняло 10 днів, наші натуралісти використали час, щоб піднятися на вулкан Тейде з кількома офіцерами з обох кораблів.

Пан де Ла Мартіньєр, ботанік експедиції, збирав рослини для гербарію по дорозі. Він знайшов кілька цікавих видів, які, на його думку, можна було б вирощувати у французькому регіоні Лангедок. Наприклад, дрік, який міг би стати джерелом дров і гарним пасовищем для кіз. Пан Роберт де Поль, лікар, мінералог і метеоролог, виміряв висоту Тейде над рівнем моря за допомогою барометра. Вийшло 1902 туази (3708 м).

Ламанон описав кратер Піко як справжню сірчану копальню, 50 туазів завдовжки і 40 завширшки. Він круто піднімається із заходу на схід. На краях кратера і внизу було багато отворів, з яких виходили водяна пара і сірчані кислоти. Від тепла термометр піднявся з 9°C до 34°C. Всередині кратер був вкритий жовтою, червоною і білою глиною, а також шматками лави. Під ними знаходилися чудові кристали сірки у формі ромбоїдального октаедра, деякі заввишки майже з палець. Він вважав їх найкрасивішими кристалами сірки, які коли-небудь бачив.

Пан де Моннерон, капітан інженерного корпусу, взяв із собою вісім чоловік і сім мулів, щоб перевезти обладнання. Він хотів виміряти висоту Піко і порівняти з вимірюваннями, зробленими на березі моря. Це був єдиний спосіб вимірювання гори, який ще не випробували. Хоча він мав великий досвід, на місці виявилося, що все складніше, ніж він думав. За один день він дістався до високої рівнини, але провідники відмовилися йти далі, бо їхні мули не пили води вже 72 години. Він не зміг їх переконати, тому довелося покинути роботу незавершеною. 30 серпня о третій годині дня ми вирушили далі, щоб дістатися до островів у південних морях.

Жан-Франсуа де Гало, граф де Лаперуз (Франція, 1741-1788), вступив до Королівського флоту у 15 років. Він проявив себе у боях проти британців під час Війни за незалежність США.

За це король Людовик XVI доручив йому очолити експедицію в 1785 році. Її метою було нанести на карту узбережжя від Південної Америки до Аляски, дослідити острови Тихого океану і відвідати Китай, Філіппіни та Австралію. Завдяки його відкриттям ми отримали важливі дані про географію та морське життя.

Його зникнення разом з усіма вченими викликало шок у Франції. Французькі установчі збори відправили місію на його пошуки. Вони почали з останньої відомої зупинки в Ботанічній затоці (сучасний Сідней) 10 березня 1786 року, коли фрегати попрямували до островів Дружби (Тонга). Лише в 1827 році знайшли рештки його кораблів на острові Ванікоро (Соломонові острови). Тоді стало зрозуміло, що вони розбилися об риф.

Подорож Лаперуза була опублікована на основі карт і щоденників, привезених з Австралії. Це стало великою допомогою для майбутніх експедицій.