Наративна суверенність: як ґренландський режисер Інук Йоргенсен змінює погляд на кіно корінних народів
Ґренландський режисер Інук Йоргенсен наголошує на важливості наративної суверенності, закликаючи корінні народи самостійно формувати власну історію в кінематографі та відмовлятися від колоніальних стереотипів.
Наративна суверенність — право народу розповідати власну історію самостійно — стала основою культурної політики для віддалених регіонів. Яскравим представником цього підходу є ґренландський режисер Інук Йоргенсен. В інтерв’ю для фестивалю Insularia він наголошує: його фільми тримаються на острівній ідентичності та відмові від погляду на корінні народи «ззовні».
Участь Йоргенсена в ювілейному, десятому фестивалі, де показують його стрічку «Ентропія», підкреслює важливість таких подій для децентралізації кіноіндустрії. Для режисера, який очолює Північну кіношколу у Швеції та є членом Європейської кіноакадемії, фестивалі — це не просто майданчики для показів, а стратегічні інструменти. Вони дозволяють корінним народам повернути контроль над тим, як їх зображують у медіа. Це особливо важливо, адже кіно тривалий час було інструментом колоніальних наративів. Зараз Йоргенсен працює в раді директорів Film.GL, де займається створенням національного кіноінституту Ґренландії, щоб змінити цю динаміку.
Йоргенсен переконаний, що короткометражне кіно — це не просто «репетиція» перед повним метром, а повноцінний формат. Він дозволяє обійти фінансові труднощі, які роками стримували розвиток інуїтського кіно. У своїх роботах режисер робить географію повноправним героєм, що допомагає йому порозумітися з іншими острівними культурами, наприклад, з Канарськими островами. Спільний досвід життя на острові, де люди залежать від стихій і живуть у ритмі, відмінному від мегаполісів, створює особливу кіномову. Вона дозволяє говорити про кліматичну кризу так, що це зрозуміло і локально, і всьому світу.
Особливу увагу Йоргенсен приділяє навчанню молоді в Ґренландії. Він впевнений: майбутнє кіноіндустрії залежить від того, чи зможуть молоді автори розповідати про свій дім без стереотипів, екзотизації чи жалю до себе. Режисер прагне, щоб спільноти, які раніше залишалися в тіні, почали говорити про себе самі, акцентуючи не на вразливості, а на силі своєї культури. Його робота доводить: периферія — це не маргінес, а авангард. Саме звідти найвиразніше видно глобальні зміни, і саме там народжується право кожного народу бути автором власної історії.