Промисловий водолаз: 22 роки небезпечної роботи під Атлантикою

Працювати під Атлантичним океаном – це дуже незвично. Але хтось мусить це робити, і Давид Гонсалес Ернандес, родом з Мурсії, який живе на Тенеріфе, – один із таких людей.

Гонсалес – промисловий водолаз, і це ризикована професія, якою він займається вже 22 роки. На Канарські острови, а саме на Фуертевентуру, він приїхав влітку 2000 року, коли проходив там військову службу. Друг, який тоді навчався на водолаза, розповів йому про цю роботу, і Давид одразу погодився. "Мені тоді було 20, і я не знав, що робити зі своїм життям. Тож я вивчився на професійного водолаза і працюю ним досі", – розповів він. Таке навчання можна пройти і на Тенеріфе, і в інших регіонах півострова.

Зараз навчання на професійного водолаза триває два роки. Але коли Гонсалес вчився, це був лише "один рік теорії, три місяці практики та три місяці роботи над проєктом". Після навчання він одразу почав працювати, хоча зізнається, що "пропозицій роботи не дуже багато. Набагато більше роботи в Лас-Пальмасі". Саме там він завжди працює, хоч і живе на Тенеріфе.

Робочий день промислового водолаза, як-от Давида Гонсалеса Ернандеса, завжди добре спланований. Приїхавши на місце, вони спочатку готують усе обладнання: шоломи, які важать близько 17 кілограмів, шланги та інше спорядження. "Потім керівник команди складає контрольний список, щоб перевірити, чи все в ідеальному стані. Після цього проводиться брифінг – зустріч з усіма колегами, де обговорюється план робіт", – розповів він.

Мінімальна команда для занурень складається з п'яти людей: керівника та чотирьох водолазів. За словами Гонсалеса, керівник команди зазвичай не пірнає. "Він залишається на поверхні, стежить за газовою панеллю, відео та керує всією операцією. Також є спеціальний план занурення, де все розписано, яка робота має бути виконана", – пояснив він.

Робота промислового водолаза не дає багато простору для імпровізації. "Ми багато плануємо і все передбачаємо, але все одно доводиться імпровізувати, бо під водою можуть виникнути непередбачені проблеми", – пояснив Гонсалес. Він додав, що "це залежить від завдання. Деякі роботи щодня однакові, рутинні. Але бувають і такі, де виникають нові обставини, і тоді керівництво дає інші вказівки та пропонує зміни". Тобто, є план, але завжди можливі відхилення.

Щодо фізичної підготовки, Гонсалес каже, що нічого надзвичайного не потрібно. "Більше, ніж сила, важлива техніка", – додав він. "Наприклад, якщо це роботи з вантажами, їх виконує найсильніший. А якщо технічні – найспритніший. Все залежить від завдання. Ми доповнюємо один одного", – пояснив водолаз.

Ризик при кожному зануренні дуже великий. Максимальна глибина, на якій працював Гонсалес, – 48 метрів. Декомпресія потрібна вже на глибині 10-12 метрів. "Залежно від того, скільки часу ми провели на глибині, стільки ж часу потрібно на декомпресію. Від цього залежить і рівень ризику. Треба дотримуватися так званої "кривої безпеки", – пояснив він. "На дамбах Рейна Софія та Нельсона Мандели, в порту Ла-Лус, ми працюємо на глибині 27-28 метрів. Там ми використовуємо спеціальні таблиці, а потім проводимо близько 5-10 хвилин декомпресії", – додав він.

Страх часто супроводжує роботу промислового водолаза з Мурсії. "Так, іноді відчуваєш страх. Одного разу у мене був сильний гіпербаричний напад", – розповів він. Тоді у Гонсалеса почав боліти хребет, і "я почав втрачати чутливість у животі. Поступово це посилювалося, поки я не перестав відчувати талію та ноги. Я не міг ходити", – згадує Давид. Його помістили в гіпербаричну камеру на п'ять годин. Він вийшов з неї сам, але "залишилися деякі дуже незначні наслідки".

"Бути промисловим водолазом ризиковано. Особливо через декомпресію, а також через машини та все обладнання, з яким ми працюємо", – пояснив він. Зараз вони працюють з 18-тонними блоками. "Ланцюг може порватися, і якщо ти знаходишся збоку або під ним, є ризик отримати удар. Завжди потрібно бути збоку або зверху. Ніколи не знизу. Також не можна перебувати між вантажем і стіною", – наголосив водолаз.

Порт Ла-Лус – одне з головних місць його роботи. Цей водолаз з Мурсії виконує під водою різні завдання: розширення порту, будівництво дамб, хвилерізів, емісарів та інші будівельні роботи. "Також чистять корпуси кораблів, але я, наприклад, такі завдання не виконую. Усі роботи під водою робимо ми", – уточнив він.

Для Давида Гонсалеса головний центр цієї діяльності – Лас-Пальмас: "Там набагато більше роботи, ніж на Тенеріфе, тому що порт Ла-Лус значно більший і може прийняти більше замовлень", – сказав він. Зараз він працює над будівництвом пандуса Zamakona в порту Гран-Канарії. "Ми знаходимося в зоні верфей, звідки витягують кораблі, демонтуємо стару конструкцію, щоб збудувати нову", – пояснив він.

За словами промислового водолаза, порт Ла-Лус постійно розширюється. "Цього року ми виконали кілька робіт: облаштували зону причалу для круїзних лайнерів, де збудували дамби. Також ми розширили хвилеріз Нельсона Мандели – це було 300 метрів роботи", – перерахував він.

Давид Гонсалес Ернандес не на 100% захоплений своєю професією: "Ну, зрештою, іншого вибору немає. Я завжди цим займався, і мені не хочеться шукати іншу роботу. Під час економічної кризи я працював офіціантом, і, чесно кажучи, мені це не сподобалося. Я працюю водолазом 22 роки. Це була моя перша робота у 23 роки, а мені вже 45", – підсумував він.