Гуїмар: "Лас Буррас" – магічна традиція Карнавалу Тенеріфе.

Вистава "Лас Буррас" у Гуїмарі – це не просто свято, а справжнє культурне явище. Вчора ввечері вона знову відбулася, підтвердивши свій особливий статус на Карнавалі Тенеріфе та всього Канарського архіпелагу. Ця вистава з'явилася у 1992 році завдяки ідеї Хав'єра Елоя Кампоса. Її мета була створити щось своє, відмінне від головного Карнавалу Санта-Крус-де-Тенеріфе, який тоді був на піку популярності. І їй це вдалося: "Лас Буррас" знайшла свою унікальну ідентичність, засновану на місцевих традиціях та активній участі громади.

Режисеркою вистави вже четвертий рік поспіль є Монтсе Пласер, а координує її Луїс Марреро. В основі сюжету – народні перекази, легенди про чаклунство, перетворення та сільські забобони. Історії про вигнаних ченців, жінок, які перетворюються на тварин, та інші дивні події створюють світ, де магія тісно переплітається зі звичайним життям. Саме з цього й народжується суть "Лас Буррас".

Хода, яка починається з Сан-Педро Арріба, не просто показує щось яскраве, а створює особливу, захопливу атмосферу. Алегоричні фігури, що символізують смертні гріхи, мотоциклісти з "Лос Агілучос", катріни, дияволи, інквізитори та вогнедишні артисти – всі вони йдуть у ритмі батукади. Вони використовують арки та тіні від семи будинків району як природні декорації для своєї сцени.

Кульмінація вистави відбувається на площі Сан-Педро, прямо перед церквою. Сюжет починається з появи селян, які після символічного жертвоприношення чорної свині готуються обробляти землю. З'являються ослиці, які спочатку мали працювати, але потім виявляється їхня моторошна сутність: вони – відьми. Драматичний момент настає під час шабашу, де піротехніка та вогняні ефекти (цього року їх стало ще більше) яскраво показують вторгнення зла. Поява диявола – це дуже видовищний і символічний момент, який відображає головну ідею вистави: боротьбу між силами темряви та світла.

Цього року в сюжет додали новий елемент – втручання церкви, коли навіть відчиняються двері храму. З'являється єпископ зі своїм оточенням, щоб навести лад. Вони символічно борються зі злом, і це закінчується тим, що ослиць ловлять і прив'язують до сардини, ніби караючи їх. Але традиція така, що ослиці завжди уникають остаточної розплати – вони тікають, щоб повернутися наступного року.

Монтсе Пласер, яка починала як учасниця, а потім стала режисеркою, наголошує, що найважливіше у виставі – це люди та їхня участь, а не лише технічні можливості. Такий підхід сформувався завдяки її досвіду в організації подій та глибокому зв'язку з місцевою культурою. Цей нескінченний цикл, коли ослиці знову втекли вчора ввечері, підтверджує, що традиція живе вічно. Завдяки підтримці місцевої влади, вона стала унікальною подією в святковому календарі Канарських островів. Вона щороку поєднує іронію, релігію, сільське життя та карнавал в одній оновленій метафорі.