На Канарських островах вшановують пам'ять видатного іконописця Езекіеля де Леона Домінгеса
Цьогоріч виповнюється 100 років від дня народження видатного канарського іконописця та скульптора Езекіеля де Леона Домінгеса, чия творчість стала невід’ємною частиною культурної спадщини Тенерифе.
Цього року виповнюється сто років від дня народження та вісімнадцять років від дня смерті Езекіеля де Леона Домінгеса — визнаного майстра канарської іконографії. Його постать знову в центрі уваги, адже творчий шлях митця з Ла-Оротави — це не лише культурна спадщина, а й історія того, як розвивалося образотворче мистецтво на островах протягом XX століття. Про це у своїх спогадах розповідає його племінник — скульптор, який був співавтором майстра.
Творчість Де Леона Домінгеса нерозривно пов’язана з природою та людьми Тенерифе. Особливе місце в його роботах посідає «масапе» — унікальна глина з маєтку в Тегесте. Саме цей матеріал, добувати який допомагав Рафаель Мачадо, став основою його стилю: від перших дитячих спроб в Альтавісті до серйозних замовлень у зрілі роки.
Становлення митця було тісно пов’язане з тогочасними меценатами та академічним середовищем. Його підтримували Сесар Ернандес Мартінес та Ана Гарсія Барлет, а досвід роботи креслярем у студії архітектора Томаса Мачадо дав йому необхідну технічну базу. Пізніше він опанував фах реставратора в Севільї під керівництвом професора Франсіско Аркільйо, що дозволило йому працювати з релігійною спадщиною на професійному рівні.
Роботи Де Леона Домінгеса можна побачити в багатьох муніципалітетах, зокрема в Ла-Лагуні, Ікоді та на Ла-Пальмі. Його біографія — це історія професійного зростання: від навчання в Муніципальній школі малювання Ла-Оротави та Школі Лухана Переса до роботи у власній сімейній майстерні. Збережені ескізи тринадцятирічного митця показують, як у складних умовах, за браку ресурсів, реміснича майстерність перетворювалася на справжнє мистецтво.
Сьогоднішня річниця — це не лише привід згадати доробок майстра, а й нагадування про важливість збереження традиційних технік. Зв’язок скульптора з рідною землею та глиною — це яскравий приклад того, як мистецтво стає частиною культурної ідентичності, а праця митця перетворюється на важливу історичну пам’ять.