Канделярія: історія незбудованої базиліки
У 1926 році в Канделярії розпочали будівництво амбітного неоготичного храму на скелі Ла-Магдалена, проте проєкт був покинутий через нестабільний ґрунт та фінансові труднощі, залишивши по собі лише руїни.
Вище місця, де стоїть сучасна базиліка Діви Канделярії, на скелі Ла-Магдалена, планували збудувати величезний неоготичний храм з довгими сходами. Це був амбітний проєкт, який почали втілювати у 1826 році. Проте після багатьох років роботи та значних вкладень від нього залишилися лише видимі досі стіни та розкопки.
«Це мала бути вражаюча споруда. Базиліка, яка б височіла над містечком Канделярія і була б видна з сусідніх районів, навіть із Санта-Крус», – пояснює Октавіо Родрігес Дельгадо, місцевий літописець Ґуїмара та Канделярії.
Історія святині Діви Марії, покровительки Канарських островів, знала різні проєкти та етапи. Ще до сучасної церкви, у 1692 році, тут відкрили першу базиліку. Вона стояла «майже на тому ж місці, де й нинішня будівля», – згадує Родрігес Дельгадо.
Цей домініканський монастир згорів у 1789 році. Святиня зникла, і кілька років не було постійної церкви. Тоді, 22 вересня 1803 року, заклали перший камінь другої базиліки, присвяченої Покровительці Архіпелагу. Нову церкву почали будувати на руїнах згорілої. Через це образ Діви Канделярії 156 років перебував у «тимчасовій» каплиці.
У 1836 році домініканців вигнали з монастиря через дезамортизацію (розпродаж церковного майна). Орден повернувся до Канделярії лише у 1922 році, коли єпископ Габріель Льйомпарт і Жауме повернув їм святиню та монастир.
Будівля, яку вони застали, була замалою та в аварійному стані. Тоді ченці вирішили збудувати велику святиню, гідну Діви Канделярії – Загальної Покровительки Архіпелагу.
Виникла дилема: добудувати церкву, розпочату на початку XIX століття в центрі міста, чи звести зовсім нову на височині.
Вирішили будувати велику базиліку на скелі Ла-Магдалена. Вона мала бути величезною спорудою, розташованою над тим місцем, де зараз стоїть базиліка і де нині знаходяться казарми Цивільної гвардії.
За проєктом швейцарського архітектора Макса Аліота, будівля мала бути неоготичною, з трьома навами, двома чотирикутними вежами, великим трансептом, що завершувався високою центральною вежею, та великими вікнами-трояндами.
Проєкт також включав будівництво великих монументальних сходів, які б вели до скелі, де мала височіти базиліка.
За словами домініканського ченця Вісенте Браво Браво, базиліка за задумом мала стати «світлим і гармонійним маяком католицизму, що височів би над вражаючим морським і сухопутним пейзажем».
У серпні 1926 року почалися роботи. «Придбали ділянки на скелі, встановили фунікулер для підйому матеріалів, пристосували лебідки та вагонетки. Вирили символічні фундаменти, а Його Преосвященство Єпископ заклав перший камінь», – розповів Браво Браво.
Щоб доставляти камінь, цемент та залізо на будівельний майданчик, збудували спеціальну конструкцію з рейками та тяговими системами, яка долала перепад висот між містом і скелею. Проте після перших робіт із вирівнювання та закладання фундаменту надійшла погана новина: ґрунт виявився недостатньо міцним, щоб витримати базиліку таких розмірів, пояснює літописець.
Щоб врятувати проєкт, спробували збудувати величезний залізобетонний хвилеріз завтовшки кілька метрів на схилі пагорба, що виходить до моря. Він мав запобігти зсувам ґрунту. Браво Браво назвав цю споруду «циклопічною стіною, вбитою в скелю», і вона стоїть досі.
Переломним моментом став візит провінціала домініканців, брата Мануеля Ерби. Оглянувши роботи та поговоривши з виконробом Дієго Галерою, він дійшов висновку, що від проєкту доведеться відмовитися, оскільки знайти міцний фундамент для такої величезної споруди було неможливо.
До того ж, через кризу 1929 року та політичну нестабільність, що призвела до Другої республіки, скоротилися фінансові надходження з Куби. Події 1936 року остаточно зупинили будівництво. Сам літописець підсумовує цей невдалий проєкт так: «Це була заява про наміри; вони хотіли вразити світ».
Зрештою, будівництво нинішньої святині розпочали з новим архітектором – Енріке Марреро Регаладо. 1 березня 1949 року почалися роботи, що тривали десять років. 1 лютого 1959 року монсеньйор Гільдебрандо Антоніутті освятив нову будівлю.
Наступного дня перенесли образ Покровительки Канарських островів – майже через 180 років після пожежі, що знищила попередній храм. Загальна вартість робіт перевищила вісім мільйонів песет.
«Базиліка Канделярії, яка могла бути, але не стала», як її називає літописець Маноло Рамос, нагадує: не всі мрії можуть триматися на будь-якому ґрунті.